І. ВСТУП
Утворенню сім’ї волиняни надавали великого значення, то ж недаремно говорили; з ким вінчатися, з ким кінчатися. Тому то такою різнобарвною і багатющою є весільна обрядовість. Весілля на Волині описували чимало етнографів та фольклористів. Серед них П.Чубинський, Ф.Вовк, Й.Лозинський та інші. Пізніше до пісенної весільної обрядовості зверталися наші волинські збирачі народних пісень, як А.Голентюк, О.Кондратович. Турійський район лишався недослідженим. Скрізь обрядовість в дечому схожа на Волині, але є ряд обрядів, традицій та звичаїв, що властиві саме цій місцевості. Тому ми вирішили дізнатись більше про весільні обряди с.Овлочин і с.Крать. Допомогли нам в цьому старожили сіл. З їх слів ми записали обряди передвесільного, весільного та післявесільного циклу, безліч обрядових весільних пісень, ряд нових звичаїв, властивих лише цьому регіону Волині.
Спілкуючись із старожилами, ми переконались, що сторона, то й новина. Іноді в сусідніх селах ті ж самі обряди проводилися по-іншому. Ми переконались, що весільна обрядовість більше пов’язана з дохристиянськими віруваннями наших предків, ніж з християнськими. Наприклад, випікають окрім короваю калачі, що символізує собою продовження роду, а також пиріжки з тіста короваю, які називали гусками і дарували їх гостям, в яких були малі діти.
Від шлюбу залежало подальше життя людини, тому готували до нього матері своїх дочок заздалегідь. Існували певні моральні норми: щоб дівчина була працьовитою, адже до заміжжя вона повинна була навчитися всім жіночим хатнім справам, ремеслам, приготувати собі скриню, тобто посаг. Цікаво, що деякі бабусі у вісімдесят і більше років бережуть свої скрині, де і досі лежать колишні дівочі скарби: разки намиста, сорочки-вишиванки, святкові фартухи, хустки-салісовки, ткані килими та інше.
Для чого нам, здавалося б, потрібне оце віджите, молодими людьми забуте, минуле. Річ у тім, що воно і не збиралось відживати. Переглянувши безліч відеокасет із сучасним весіллям, ми переконались, що ці традиції і обряди повертаються знову до нас, хай видозмінені і осучаснені, але повертаються. Чи є потреба в цьому? Є, і велика. В наш складний і нелегкий час, коли звідусіль сиплеться на голову молоді бруд інформації, порнографії і розтління, слід звернути увагу молодих людей не лише на повернення і відродження обрядовості, а й тих моральних принципів, що існували серед наших краян: дівочої честі і незайманості, гордості, відродити в молоді думку, що весілля – не лише забава, а величезна відповідальність перед своїми предками та батьківщиною: народити і виховати її майбутнє.
«Не забуваймо, – писав Максим Рильський, – що стародавній весільний обряд – це створена віками і глибока своїм змістом народна драма, в якій є зерна дорогоцінної традиції і яку не можна відвести легким і легковажним помахом руки, хоч би рух тієї руки і був продиктований найкращими намірами».
ІІ. ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ
1.Передвесільні обряди.
Весільна обрядовість – це справжня народна драма, що включає в себе ігрові дії, танці, музику, співи, жарти. В її характері відбилась народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення волинян, що формувались протягом століть.
Волинське, як і українське весілля в цілому, поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний, та післявесільний. Кожен із циклів складається з низки обрядів, пов’язаних між собою.
До передвесільних обрядів належать найбільш поширені: сватання, заручини або договори, випікання короваю.
Як же проходили обряди в с. Овлочин?
а) сватання
З давніх-давен наречений і наречена не зустрічалися. Колись відігравали роль десятини землі. Наречена може бути негарна чи, навіть, «побіджена», але як її батько дає пару десятин землі у посаг – до неї буде свататись хороший хлопець. Отже, батьки нареченого беруть чужих, приходять, і розпочинається знайомство батьків. Свати питають: «Чи згодна дочка вийти заміж за нашого парубка?» Дівчина, відповідала, що згодна. Тоді мати нареченої ставила на стіл хліб з сіллю, а дівчина подавала сватам рушники. Тепер вона вважалася засватаною. Їй заборонялося ходити на вечорниці, на танці, інші забави, треба було вести себе пристойно, бо ж не даремно в народі говорили: сидить, як засватана. Ще раніше, десь у середині XІX століття сватання в с.Овлочин характеризувалося таким цікавим моментом. До дівчини, де «пили могорич», заводили майбутнього жениха, а там 3-4 дівчини. Хлопець питає: «А де ж моя?». Йому покажуть на якусь дівчину, а поки весілля, то візьмуть і обміняють.
б) заручини-«договори»
Незадовго після сватання, батьки нареченої йшли до нареченого на «договори», оглянути господарство нареченого, домовитись, де будуть жити молодята після весілля, скільки землі, худоби за ним давали, який посаг дівчина придбала. Цей обряд підтверджував серйозність ставлення до утворення сім’ї молодят. Якщо вони були до цього готові, то мали право створити сім’ю, бо матеріальна частина була не менш важливою, ніж кохання.
Договори були заключним етапом сватання. На них збирались найближчі родичі. Руки молодят перев’язували рушником (звідси і назва «заручини»), що символізувало собою єдність навіки не лише рук, а й сердець молодят. Майбутнє подружжя садили на покуті, а родичі гостювали, пили горілку. Після заручин ні юнак, ні дівчина не мали права відмовитись від шлюбу, бо це вважалось великим гріхом.
в) запросини
Після заручин молодята разом із своїми дружками та сватами ідуть запрошувати гостей на весілля.
Коли молода заходить до хати з дружками, то тричі кланяється і промовляє:
– Прошу благословенства.
Господарі відповідають:
– Хай Бог благословить!
Молода кладе на стіл зав’язаний у хустинці калач і продовжує:
– Просили мама, просили тато і я вас прошу: приходьте до нас на весілля.
Після цього господиня бере із столу калач і віддає нареченій назад. Молода з дружками виходить з хати і в цей час дружки, особливо маленькі дівчатка намагаються щось вкрасти з хати і викинути на вулицю, щоб інші дівчата виходили заміж.
г) випікання короваю
Один з найпоширеніших весільних обрядів. Пекли його в п’ятницю (рідше в суботу). Коровай – це святий хліб, що має велике ритуальне значення та жертовний характер, що прийшло до нас ще з дохристиянських часів.
Пекли коровай перед весіллям хрещені матері молодої і молодого: пекли спочатку тільки один коровай з кожної сторони.
Згадує жителька с.Овлочин Варвара Семенівна Пацалюк, 1931 року народження, з розповідей ще своєї бабусі: «Пекли коровай житній і солоний. Багато жінок збирали, барвінком і калиною вбирали.
Коровайниці з міста,
Не ховайте в кишенях кіста,
Бо як намистечко прийде,
Коровай в кишенях зійде.
Коровай регоче, до комори хоче,
Кійочком підпирається,
До комори забирається.
В молодої пекли і в молодого, і міняли.
Пізніше в Овлочині стали випікати короваї й інші родичі чи, навіть, друзі молодих. Кожна така жінка збирала до себе додому жінок – коровайниць (ці жінки могли бути не запрошені на весілля).
«Коровай пекли з пшеничної муки. Тісто місила коровайниця, яка жила в парі. Вдови короваю не місили. Коровайниці святково вбрані. Замісивши тісто, хрещена мати всіх садовила за стіл. Вони пригощалися і співали пісні до короваю:
Ми пшеницю пололи,
Рученьки покололи,
Коровай замісили,
Їстоньки похотіли.
Ой ніхто не вгадає,
Що наш коровай має.
З семи криниць водиця,
З семи ланів пшениця.
Підійшло тісто. Топлять піч. Виробляють коровай. Зразу беруть тіста, як на хлібину (щоб закласти дно в каструлі – «підошва»), далі кладуть копійки на хрест по краю і посередині. Далі беруть два куски тіста і розкачують їх, кладуть ті копійки – на хрест. Потім коровайниці (молодої) коровай зверху прикрашають з тіста шишечками, змазують яйцем і ставлять в піч. Печуть 3-4 год. Як тільки схолоне коровай, його прикрашають палками з квітками і стрічками.
Коровай регоче,
До молодої на стіл хоче.
Гусочками підпирається
В дорогу забирається.
Налетіли бджоли
На зіллячко впали
Молодої коровайниці
В дорозі ночувати.»
З розповіді Ніни Федорівни Касьян, 1946 року народження.
Ще співали:
«Горбата місила,
носата ліпила
хорошая, удалая
у піч усадила»
(Записано від Надії Панасівни Панібраць, 1938 року народження, жительки с. Крать).
Поки коровай печеться в печі, жінки коровайниці виходять з хати і співають, а чоловіки в цей час намагаються вкрасти лопату, якою коровай саджали в піч. Сміх, жарти. Потім жінки дають могорич – і лопату повертають назад.
За повір’ям, вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий же говорить, що сім’я розпадеться, а не дай Боже з діркою всередині – хтось з молодих рано помре. Окрім короваю випікали булочки-гусочки з тіста короваю.
В день весілля кожна жінка з своїми коровайницями несуть коровай до хати молодого чи молодої.
Ще весілля не почалося, жінок садять за стіл і пригощають. Ті, що не запрошені на весілля жінки ідуть додому. В с.Овлочин короваїв завжди випікають багато, вони дуже гарно прикрашені палками з квітками. Ці палки потім роздають гостям (яким хочуть), коли коровай ділять.
2. Власне весільні обряди
а) Випровадини молодого та перепій
На перший день весілля до нареченого прийшли свашки, свати, гості, яких запрошував молодий на весілля.
Грали музики, гості танцювали. Дружба оголосив гостям, що будуть збиратись в дорогу до молодої. Дружба став благословляти: «За першим разом, за божим розказом просимо в Бога ласки і в вас гості-запорожці, благословіть молодого заїхати до молодої». Тоді мати з батьком благословляють і обсівають молодого, скроплюють всіх свяченою водою та обсівають житом і цукерками, щоб життя молодих було багате, веселе і щасливе.
Від’їжджаючи з двору, по дорозі їх переймають односельці: ставлять посеред дороги на стільчику хліб-сіль і відро з водою. Молодий зупиняється. До перепою виходять гості і співають: «Казав нам батько і мати, перепою не минати, хто перепій минає, той щастя-долі не має». Виходить дружба зі сватом і торгуються. Коли торги закінчуються, виходить молодий і частує горілкою тих, хто перейшов. По дорозі до молодої таких перепоїв може бути декілька. Обов’язковий перепій ставиться в подвір’ї молодої.
б) викуп молодої
По приїзді молодого до нареченої починаються торги-викуп.
Дружки, заховавши наречену, торгувалися з сватами молодого. Якщо хлопці викрали туфельку молодої, тоді викупляти вже не потрібно. Після того як викупили наречену, її виводять за рушник, свати садять на стілець з подушками, молода схиляє на хліб голову, змикає руки над головою, старший сват читає корону.
Після читання молодий підходить до молодої і піднімає їй голову хлібом (калачем), розмикає руки і цілує.
в) шлюб
Перед виїздом до шлюбу батьки обходять всіх гостей і молодят, обсипають їх житом та скроплюють свяченою водою.
У церкві відбувається християнський обряд вінчання: молоді обмінюються обручками, батюшка накладає молодим вінці-корони (звідси і назва вінчання), пов’язує руки молодим рушником, обводить довкола престолу, напуває вином. Обряд вінчання святий, недаремно в народі говорили:
– Що Господь з’єднав – людям не роз’єднати. Рушничок, який стелили молодій хрещені батьки і клали під нього гроші, щоб молоді заможні були, молода тягне до порога церкви, щоб інші дівчата заміж виходили. Всі гості вітають молодят. Від шлюбу молодята повертаються разом. Тепер вони все життя пройдуть рука об руку. Молодят з хлібом та сіллю зустрічають батьки, вітають із шлюбом, бажають вік у парі прожити.
Із спогадів Варвари Семенівни Пацалюк: «Молодих хлопців брали багато (сватів) і кожному хлопцеві чіпляли рушника, тому треба було десь 20 рушників вишити. Весілля було в неділю.
В молодої була довга сернєга (суконка) червоною крайкою підперезана, літом з полотна, довге біле, вишите плаття. На голову – вінок будь-який. Квітку чіпляли штучну. Для гостей варили борщ, пироги з кашею, нароблять гомачки. До весілля їхали кіньми, підвод з десять, коні вбрані.
Над церквою хмара –
Стоїть діточок пара.
Обоє ровненькі,
Оченьки чорненькі.
А з церкви:
Ми попа поддурили,
За шлюб не платили.
4 злотейкі за наші молодейкі.
Після церкви починалося весілля. Музика – скрипка і бубно. Одною порцийкою пили, пройде по одному чи два круги. Людей кликали багато.
Співали:
Брат косу розплітає,
Сестрінка розгортає,
Матюнка сидить,рученьки ломить,
Косоньки не боронить.
Брат розплітав косу перед вінчанням. Мати давала невістці хустку. В посаг давали скриню, килюмки, полотно, корову і гектар землі. В молодої весілля в неділю, а в молодого в понеділок. Гості їдуть до молодого. Скидає свекруха молодеї віночка і ведуть до комори спати. Стелять подушку і біле радно. Ранком заходять свекруха з свекром дивитися, чи чесна невістка. Як чесна, то будуть любити.
Бувай, бувай, матюнко здорова,
Вже на мене, матюнко,
В свекрухи коцюба готова,
Не так коцюба, як дрючок,
Не бий мене, милейкий, хоч з рочок.
г) перепій
Після вінчання всі гості приходять на те місце, де має відбуватися забава. Люди починають дарувати молодятам весільні подарунки, гроші. Це дійство називається перепій. Найпершими перепивали батьки наречених, за ними – інші найближчі родичі, далі – інші родичі, сусіди, друзі. Кожна пара старається побажати молодим щасливого подружнього життя:
«Бажаю вагон вати,
щоб було м’яко спати»,
«Даруємо кошик гнилиць,
щоб не ходив до чужих молодиць»,
«Даруємо вам квочку
на сина і на дочку».
Після перепою гості посідали за столи, стали пригощатися. Потім танці, пісні.
д) обтанцьовування дружок
Наприкінці весілля молода обтанцьовує дружок, накидаючи на них вельон, щоб заміж ішли. Тепер молода ще після того, як потанцювала з усіма дружками, кидає в гурт дівчат букет. Ті намагаються впіймати його, яка впіймає – скоро вийде заміж.
Коли в родині молодого чи молодої немає більше дітей, що мають одружуватись, батьків вшановують обжинковими вінками з квітів, возять селом на візку. Батьки змушені давати викуп.
е) поділ короваю
Після забави починається поділ короваю. Дружба, обв’язаний рушником, просить у батьків та гостей тричі:
Прошу благословити
Цього короваю ділити.
Спочатку обділюють короваєм батьків, рідню близьку і далеку, потім сусідів. Дружба ріже шматок короваю, кладе на тарілку сватам.
Сват приказує:
Попід лісом, попід гаєм
Їхали ми з короваєм
За пеньочок зачепились
В Овлочині опинились.
Тож весілля виграє,
І гостей багато є.
Десь тут має бути
Нехай дасть чути
Мати молодої.
Гоп за неї!
Музика грає свати розносять коровай.
3. Обряди післявесільного циклу
Через тиждень, а в наш час на наступний день, свекор з свекрухою, найближчі родичі та молодята ідуть у гості до тестів. Цей обряд в різних селах Волині називають по-різному: розхідний борщ, гостина, а в Овлочині – «жито молотити». Ці обряди післявесільного циклу спрямовані на зміцнення зв’язку між сватами, допомогу молодій дружині адаптуватись в чужій сім’ї. Під час обряду жінки приспівують свекрусі та невістці:
Ой тепер я висока,
Ой тепер я широка,
Ой тепер я ширша стала
Як невістку діждала.
ІІІ. ВИСНОВКИ
Отож, як бачимо із весільної обрядовості, одруження здавен вважалось однією із найголовніших подій в житті людини, бо ж «одружують не на рік, а на вік», тому важливу роль у традиційній народній моралі зігравала честь і гідність дівчини поряд з добротою, природною красою, здоров’ям і трудолюбивістю, розум юнака, що беріг честь своєї нареченої, вірне взаємне кохання.
Весільні обряди сягають ще дохристиянської давнини, зберегти дієвість і після введення християнства. Розірвання шлюбу, розлучення були рідкісними в минулому, з погляду народної моралі та звичаю вважалися недопустимими, особливо коли в подружжя були діти.
Останнім часом поволі відроджується традиційне весілля. Його обрядовість дещо осучаснена, але в деяких місцях близька до обрядовості наших предків. Такі обряди, як сватання, заручини, читання «корони», поділ короваю, «весільні обжинки» яскраво проглядають у сучасній весільній драмі. Хочеться, щоб весільна обрядовість, передана нам нашими співрозмовниками зосталась у спадок нашим дітям і нащадкам, як дорогоцінний скарб, як важлива частина історії нашої культури.
ЛІТЕРАТУРА
- Весілля. Книга друга. – Наукова думка. – Київ. – 1970.
- Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. – Київ. – Мистецтво. – 1995.
- Етнографія України. – Львів. – Світ. – 1994.
- Культура і побут населення України. – Київ. – Либідь. – 1993.
- Лозинський Й. Українське весілля. – Київ. – Наукова думка. – 1992.
|