Надворі вже лежить сніг, а учні Овлочинської ЗОШ І-ІІІ ступенів ще й досі згадують чудове туристичне свято, проведене весною 2017року. Організували захід вчитель географії Стрилюк Галина Миколаївна та вчитель історії Панібраць Андрій Володимирович.
Моє рідне село Овлочин – одне з мальовничих сіл Волинського краю. Живописними краєвидами, лісами, які щедро дарують людям своє багатства – гриби, ягоди (суниці, чорниці, ведмедини), голубими плесами озер приваблює цей куточок рідної країни.
В Овлочині є два озера – Мале і Велике, а ще за селом – озеро Неретва. При згадці про них мимоволі зринають в пам’яті слова з вірша мого земляка з села Торговище:
Тут весни скупані у первоцвіті,
А у живиці – лісу таїна.
Моя земля найкраща в цілім світі,
Волинь – моя кохана сторона.
Озера тут чистіші від блакиті
І пахне чебрецями далина.
Моя земля найкраща в цілім світі,
Волинь – моя кохана-сторона.
Усі гаї піснями оповиті,
І тягнеться до сонця ярина.
Моя земля найкраща в цілім світі,
Волинь – моя кохана сторона.
Волошки сині в золотому житі,
Неначе доля щедра і ясна.
Моя земля найкраща в цілім світі,
Волинь – моя кохана сторона.
Найбільше з усіх озер – Велике. Воно знаходиться в центрі села. Озеро – окраса і улюблене місце відпочинку мешканців і гостей села. Береги водойми зарослі очеретом. Кучеряві верби купають у ньому свої коси. З ранньої весни і до зими голубінь водного плеса облюбовують білі лебеді, дики качки, чайки. На північному березі озера височить пам’ятка культури – Хрестовоздвиженський храм, побудований у 1882році, магазин, школа, обеліск слави.
Хотілося б написати, що вода в озері чиста і прозора, але це не так. Такою вона була в минулому. Нині майже кожного літа купання в озері на деякий час припиняється. І тоді всі відпочивальники переходять купатися на дійсно чисті води озера Малого.
Околиці Овлочина – поля, ліси, сіножаті на північ від села знаходиться урочище Сухо лісниця – прекрасний сосновий ліс, який з року в рік все розростається.
Сюди і проліг маршрут юних туристів школи. Зранку всі учні вишикувалися на стадіоні навпроти. На асфальтованій доріжці кольоровою крейдою величезними буквами написане слово «СТАРТ». Хлопці і дівчата об’єдналися у команди «Справжні дівчата» і «Козаки», обрали капітанів.
Вчитель географії вручила капітанам маршрутні листи, де були зазначені азимути і кількість кроків, які повинні зробити туристи. Усього потрібно було знайти 11 схованок, перш ніж дістатися до кінцевої точки. У кожній схованці була захована буква (у прозорому пакетику, перев’язана кольоровою стрічкою). Літери утворювали слово з 11 букв – Батьківщина. Схованки, а значить і задані азимути для двох команд були різні. Це були кущі, пеньки, букви знаходилися під шматками цегли, за штахетами, під колодами – тобто під різними об’єктами, які є біля дороги в селі. Фініш знаходився на кладці озера Малого.
Першими стартували хлопці разом із вчителем біології Марчуком Борисом Володимировичем, через 15 хвилин вирушили дівчата разом із завучем школи Марчук Людмилою Степанівною. Хвилин за 40 діти подолали шлях і обидві команди дісталися берегів озера Малого.
Тут під радісні вигуки, сміх зробили зарядку, проспівали командні пісні («Червона рута» – дівчата, «Козацька пісня» – хлопці) і разом вирушили до лісу. З піснями, жартами діти разом з учителями подолали близько кілометра – і ось ліс, свіжий запах хвої, чудова сонячна погода. У лісі на туристів вже чекав молодий вчитель Андрій Володимирович, який заздалегідь приїхав сюди і приготував все для відпочинку, канати для змагань.
Майже до 15 години перебували діти в лісі. Тут вони спочатку поставили палатки, в окреме місце знесли всі принесені продукти. Декілька учнів розпалили багаття і готували їжу, а всі інші брали участь у змаганнях.
І ось випробування завершені. Всі хочуть їсти! Який же відпочинок у лісі без печеної картоплі, смаженого на вогні сала, шашликів і багатьох інших смаколиків!
А пізніше – конкурс туристської пісні, вікторина на знання історії і географії рідного краю.
Далі – переправа через меліоративний канал – хлопці і дівчата обережно спускаються до кладки, тут їм допомагає Марчук Б.В. Потім – фотографування біля величезного каменя-валуна, який знаходиться по дорозі до села.
Втомлені, але дуже задоволені поверталися діти додому.
Наступного дня на питання, як було в лісі, всі відповідали: «Дуже добре, але мало!!!» І ще з’явилося бажання садити ліс, кущі, квіти, щоб було гарно.
Такі походи є прекрасним засобом вивчення рідного краю через осягнення взаємозв’язків між природою і людиною, спрямовані на виховання екологічних ціннісних орієнтацій підлітків та їх різнобічний розвиток.