Основна проблема проекту:

знайомство із східною історією; культурно-історичні особливості Індії. Економіко-географічна характеристика країни.

Цілі проекту:

формувати знання про сучасну Індію, проблеми і досягнення держави, подібне і відмінне з Україною, можливості  співпраці в майбутньому; провести інтеграцію з історією, економікою, літературою, художньою культурою з метою виявлення спільних проблем людини, її почуттів у сучасному світі.

Завдання проекту:

вдосконалювати навички учнів самостійно добирати й аналізувати матеріал; продовжувати формувати вміння працювати з електронними джерелами інформації, зіставляти, репрезентувати опрацьоване, узагальнювати і робити висновки, виховувати любов і повагу до звичаїв інших народів та держав.

Методи:

статистичний опис.

Обладнання:

економічна карта Азії, комп’ютери, підручник «Економічна і соціальна географія світу 10 клас». – за ред. Б. П. Яценка, додаткова література.

Тривалість проекту:

один тиждень.

План

1. З’ясування кола питань, які вивчаються під час комплексної географічної характеристики країни (додається).
2. Відбір джерел інформації, з яких можна отримати дані про країну.
3. Обробка зібраної інформації, побудова схем.
4. Підготовка звіту.
5. Проведення конференції за підсумками досліджень.

Склад учасників:

учні 10 класу.

Епіграф уроку:

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам’ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Напис на дошці:

Глянь, о душе моя,—

ось жадана земля,

Ось земля споконвічна прочан.

Глянь на Індію ти,

на той берег святий,

Де вселюдно шумить океан.

Р. Тагор

Хід уроку

І. Організаційно-мотиваційний етап

Учитель. Добрий день! Посміхніться один одному і подумки побажайте успіхів на уроці. Сьогодні ми проведемо з вами урок географії в комп’ютерному класі.

Сьогодні ми поговоримо про країну, чия найдавніша цивілізація збагатила своїми досягненнями все людство. Європейці почали колонізувати Індію ще в XVI ст — португальців, голландців, французів, англійців привабили її легендарні багатства. Англійці отримали перемогу над суперниками в ході тривалих війн, і з середини XIX ст. до 1947 р. Індія фактично була сировинним додатком Британської імперії, звідки вивозилися практично всі промислові вироби.

Індія — найбільша держава Південної Азії. Це країна контрастів як з точки зору природних умов, так і соціально-економічної ситуації.

Спробуємо поглянути на цю давню країну як безпосередні свідки процесів, що в ній виникають.

ІІ. Очікування

Учитель. Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? Запишіть це в зошити. Хто готовий поділитися своїми очікуваннями?

IІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Асоціювання

На аркуші паперу, який лежить перед вами, у центрі написано слово «Індія». Запишіть усе, що спадає на думку, пов'язане з Індією. Розташуйте ці слова навколо. (Запалюється сандалова паличка, включається індійська музика.)

2. Робота з картою, комп’ютером, атласами

1) Визначте  ЕГП та ПРП Індії.

Один учень аналізує питання, на кожній парті – план комплексної географічної характеристики країни.

Учні коротко конспектують в зошитах.

Що згадує пересічний житель України, коли його запитують про Індію? Насамперед спадають на думку слони, чай, смугляве обличчя постійно співаючих людей у яскравому вбранні, чалма на голові чоловіків і цяточка на лобі у жінок. Але ця підсвідома реакція зникає, коли намагаєшся збагнути Індію як окрему країну.

Сьома за площею (3 287 263 км², в півтора рази більша за Західну Європу), друга за кількістю жителів (1 019 млн чоловік, кожний шостий на планеті — індієць) і перша з великих держав за густотою населення (понад 310 осіб на 1км², в чотири рази більше, ніж у нашій країні) — ось головні параметри Індії. Усвідомити ці цифри жителю України досить складно. Але зацікавленість вони викликають. Індія має давню і складну історію свого розвитку. Країна досить пізно була територіально визначена і стала незалежною тільки в 1947 р. Сучасна Індія має великий людський ресурсний потенціал, різноманітну і екзотичну природу.

Економіко-географічне положення Індії

Площа: 3,2 млн км².

Населення: 1065 млн. осіб.

Столиця: Нью-Делі.

Глава держави: президент.

Державний устрій: федеративна республіка.

Адміністративний поділ: 28 штатів, 7 союзних територій.

Республіка Індія розташована в Південній Азії на півострові Індостан, що за формою нагадує трикутник, наче відгороджений від іншої Азії високою стіною Гімалаїв.

На півдні, сході, заході країна омивається Аравійським морем і Бенгальською затокою Індійського океану.

Індія межує з Пакистаном, Афганістаном, Китаєм, Непалом, Бутаном, Бангладеш і М'янмою. Найпротяжнішим є кордон з Китаєм, що проходить головним Гімалайським хребтом.

Крім материкової частини, до складу Індії входять Лаккадівські (Аравійське море), Андаманські й Нікобарські острови (Бенгальська затока).

Близькими морськими сусідами Індії є острівні держави Шрі-Ланка і Мальдівська Республіка.

Через Індію проходять міжнародні торгові шляхи, що поєднують Азію, Європу, Африку і Австралію. Це, безумовно, сприяє встановленню Індією зовнішньоекономічних зв'язків.

2) Природні умови і ресурси, їх оцінка

В Індію комфортніше приїжджати взимку. З листопада по лютий тут сухий прохолодний сезон з чудовою погодою і переважно безхмарним небом. Суха і жарка пора року (березень — травень) ще не настала, а вологий жаркий сезон (червень — жовтень) з грозами і великими зливами вже позаду.

Після п'ятнадцятиградусного морозу в Києві, така ж температура в Делі, але зі знаком плюс переноситься комфортно.

Природно-ресурсний потенціал Індії

Рельєф. Основна частина території Індії розташована в межах Індо-Гангської низовини і Деканського плоскогір'я.

Корисні копалини. З-поміж мінеральних ресурсів світове значення мають поклади залізної, марганцевої руд, слюди, бокситів. На шельфі поблизу Мумбаї добувають нафту. Важливе значення має кам'яне вугілля. Є газ, буре вугілля, радіоактивні руди.

Клімат. Клімат субекваторіальний, мусонний, на півдні — тропічний. Основна частина Індії розташована в зоні тропічних мусонів. Клімат тут жаркий. Високу вологість приносять мусонні дощі і випаровування гімалайських річок. Більш сухий клімат характерний для центральної частини Деканського плоскогір'я (300-1000 мм опадів на рік). У Гімалаях і Каракорумі переважає гірський клімат з низькими температурами, вічними снігами та льодовиками.

Виділяють три сезони: сухий холодний ( з жовтня до березня), сухий жаркий (з квітня до червня), вологий жаркий (з червня до вересня).

В Індії знаходиться найвологіше місце на Землі — плато Шіллонґ — 12000 мм опадів на рік.

Річки. Найбільші річки: Ґанґ, Інд, Брахмапутра.

Ґрунти. Широко розповсюджені високопродуктивні алювіальні ґрунти, поширені також чорноземоподібні глинисті ґрунти (регури).

Флора і фауна. Типовими представниками місцевої флори і фауни є пальми, бамбук, гвоздичні, камфорні, сандалові дерева. На рівнинній частині Деканського плоскогір'я знаходяться савани, в його центрі ростуть сухі колючі рослини.

В Індії переважає багато видів тварин, які рідко зустрічаються в інших регіонах світу: індійська антилопа, індійський буйвіл, індійський мангуст. Живуть різні види мавп, змій (тигровий пітон, індійська кобра) та ведмедів. До числа видів, що охороняються, належать бенгальський тигр, індійський слон, носоріг, димчастий леопард, сніжний барс.

Питання: чому в Індії, незважаючи на велику кількість опадів, що приносяться мусонами, необхідне штучне зрошення?

3) Населення Індії

Індія займає близько 2 % площі світової суші, а її населення становить близько 15% населення планети.

За кількістю жителів Індія посідає друге місце після Китаю.

Індія – океан людей.

Середня густота населення становить 240 осіб, на км² і є однією із найвищих у світі. У деяких районах густота населення досягає і 700 осіб на км².

Для Індії характерна висока народжуваність, пов'язана з традиційно ранніми шлюбами і багатодітними сім'ями. Природний приріст становить 1,65%.

Середня тривалість життя індусів до недавнього часу становила всього  32 роки, нині перевищує 60 років.

Чоловіче населення Індії за чисельністю переважає над жіночим (відповідно 52 і 48 %).

Частка неграмотного населення становить 48%. У країні введено обов'язкове безкоштовне початкове навчання (у деяких штатах — і безкоштовна середня освіта). Незважаючи на це, багато дітей не ходять  до школи, рівень освіти залишається досить низьким.

Індія — багатонаціональна країна. Процес формування нації ще не закінчений. Найбільша етнічна спільність — хіндустанці, мова яких —  хінді — проголошена державною.  Мовою державного спілкування і є англійська. Крім цього, населення країни розмовляє ще 800-ма мовами.

Штати створені за етнічною ознакою, місцеві мови в них також офіційні.

Серед народів Індії широко поширені різноманітні релігійні вірування, звичаї та традиції. 80% — індуси! (віра в багатьох богів та культ явищ і природи). У країні найбільше у світі  мусульманського населення — понад 120 млн осіб. В Індії діє складна ; кастова система, що розділяє людей ; приблизно на 3 тис. груп, яка визначає не тільки місце кожної касти в суспільстві, а й численні заборони, зокрема заборони на професії, контракти, шлюби. Попри  урядові реформи, кастова система  досі залишається важливим аспектом життя індійців.

11% — мусульмани. Поширені також такі релігії, як сикхізм, буддизм, християнство.

Хоча країна залишається переважно сільськогосподарською, її міське населення перевищує 250 млн осіб. Міське населення становить 28 % (300 млн осіб).

В Індії розташовані два з десяти найбільших мегалополісів світу: Мумбаї (Бомбей) із населенням 16,4 млн і Колката (Калькутта) — 13,2 млн осіб.

Багатство і злидні живуть пліч-о-пліч. Заможні верстви Індії з річним доходом більш ніж 2500 доларів — це понад 150 млн сімей, що становить менш ніж 4 % від загальної кількості населення. За оцінками ООН, 25 % населення перебуває за межею бідності, багато людей живе в міських нетрях або взагалі без даху над головою.

Індійські міста дуже шумні — безперервно сигналять автомобілі, з мегафонів звучить музика, а торговці перекрикують один одного, наперебій пропонуючи товари. Переповнені людьми автобуси викидають клуби вихлопних газів. Багато тварин на вулицях ні в кого не викликають подиву. Містом розгулюють корови, кози і навіть мавпи.

У містах ремісники та торговці поселяються в основному біля своїх майстерень або лотків, утворюючи професійні цехи. Будівлі в основному невисокі, вулички вузькі, а густота населення досить висока.

Міська біднота будує хатини з жесті й дерева та нелегально підключає їх до електромережі. Великою проблемою міст є відведення нечистот. Зазвичай відходи стікають стічними канавами, викликаючи страшенний сморід.

Життя в індійському селі. Середній індієць — сільський житель; він цілий рік працює на зрошувальних полях, у сезон хариф вирощує рис, боби, а під час сезону рабі — пшеницю, картоплю, овочі. Працює переважно вручну, для обробки землі і як транспортний засіб використовує бика; цілком можливо, що в нього немає своєї землі або він є власником дуже маленької ділянки. Частину зібраного врожаю він обмінює на предмети першої необхідності.

Він сповідує індуїзм; не знає державної — англійської, мови, ледве читає другою державною мовою — хінді; його дружина неписьменна. У родині четверо дітей, троє з них уміють читати й писати. В його будинку немає електрики й газу. Харчується він в основному рослинною  їжею. Найчастіше на його столі буває рис, борошняні вироби, каша, боби, овочі, картопля, кисле молоко; паливом у його господарстві  служить солома та кізяк.

Він ніколи не виїжджає за межі свого штату. Ймовірно, він та його дружина проживуть 60—65 років. Можливо, деякі з його дітей переїдуть до міста й будуть працювати в промисловості або сфері послуг, найшвидше в  їхніх родинах буде менше дітей.

Індія має значні трудові ресурси. У країні немає офіційно оголошених меж працездатного віку. Незважаючи на закон, до сих пір використовується дитяча праця.

Індійська цивілізація налічує понад  5 тисяч років. Її матеріальні пам'ятки — храми, мавзолеї, мечеті, палаци, форти — трапляються повсюдно, багато з них відомі в усьому.

Правильна назва нинішньої столиці Індії — Нью-Делі (New Delhi). Це вже восьма упродовж трьох тисячоліть назва міста, яку з перемінним успіхом намагається впровадити керівництво Індії з часів набуття незалежності. Вона приживається важко і до­сить часто вживається попереднє — Делі. Місто розташоване на берегах річки Джамни (Yamuna) — найбільшої притоки славнозвісного Гангу, і за площею майже вдвічі більше за Київ, а за населенням — у чотири. Певної гармонійності і логічності центральній частині Делі надають сплановані та відбудовані ще британськими колонізаторами площі Конноугт (Connaught Place) і Брама Індії (India Gate) з численними широкими проспектами і вулицями, що розходяться від них радіально. Це політичний і діловий центр столиці та країни, цивілізована його частина. Тут розташовані президентський палац, парламент, основні урядові будинки, споруди корпорацій і банків, меморіальні музеї, найбільші магазини і готелі.

Іноземців в Індії приймають привітно та гостинно. Ввічливе (іноді з насторогою, але завжди доброзичливе) ставлення до них відчувається всюди. Якщо надумаєте помандрувати країною автомобілем, то навіть його спеціальний номерний знак буде попереджувати усіх зустрічних, що то є туристичне авто. Але все одно дуже не розслабляйтеся, і пам'ятайте, що перебуваєте в східній країні і в очах аборигенів ви — іноземець.

Пересуватися по Делі можна трьома способами, і кожний з них по-своєму повчальний. Після божевільної гонки з аеропорту і короткого перепочинку в гостьовому будинку Делійського університету, я вибрав найспокійніший — прогулянку пішки. Будь-яке місто очима пішохода виглядає зовсім по-іншому. Якщо абстрагуватися від дорожнього руху, Делі — це спокійний, неспішний, навіть сонний світ. На узбіччі під могутнім деревом розташувалася тимчасова цирульня. Неподалік йде будівництво. Дівчина, що працює тут, старанно складає на голові піраміду з семи цеглин. Процедура ця розтягується хвилин на п'ять, хоча нести їй свою ношу всього метрів тридцять. Могла б за цей час по дві цеглин віднести з десяток. Кілька дорожніх робочих у новеньких жовтих касках копають канаву. На всіх одна кирка та лопата, тому не перевтомлюються і не поспішають. Ще один робітник маленьким пензлем старанно вимальовує на шляховому бордюрі жовті і чорні смуги — бордюр довгий, то на пару місяців йому цієї роботи вистачить. Майже на тротуарі лежить корова, поруч з нею вовтузяться поросята. Три чоловіки сидять на підстилці біля дороги. Усі дивляться на проїжджаючих як у телевізор. Живуть тут же за десять метрів під парканом, де розстелено інше покривало. Попросив дозволу їх сфотографувати. Відірвавшись від нескінченного «серіалу», бездомні набрали поважного вигляду і прийняли величні пози. А ось військових, особливо тих, що зі зброєю (а такі переважно з автоматичною зброєю зустрічаються дуже часто) фотографувати можна лише крадькома на свій страх і ризик. В сквері молоді люди грають у крикет — найпопулярніший в Індії вид спорту. Бідні квартали змінюються багатшими, але після будівель наших міст вони зовсім не вражають розмахом. Невдовзі дійшов до річки Джамни. На березі сидять двоє злидарів і чекають коли потоне труп їхнього родича чи приятеля, скромно прикрашений зеленим гіллям і вінком. Мабуть, немає грошей на кремацію і вони вирішили поховати небіжчика в такий бідняцький спосіб. За десять метрів від цієї скорботної процедури чоловік миє в річці голову, інший пере білизну. Видовище для людей не із слабими нервами. Доля бідняків в Індії, з точки зору життя в нашій країні, жахлива. Тільки тут розумієш, що людина може призвичаїтися до будь-яких умов. Інколи доводилося бачити таке щастя в очах жебрака, яке майже не побачиш на обличчі багатія. Мабуть, просто в них різне щастя. Побачене та роздуми так приголомшили, що зворотна дорога до університетського містечка промайнула дуже швидко.

У готелі на мене чекало знайомство з індійською кухнею. На жаль, воно виявилося нерадісним. Шикарний за індійськими мірками «шведський стіл», являв собою овочі на блюді, рис і різнобарвні соуси в кількох блискучих каструлях, що підігрівалися автономними спиртівками. Не полінувавшись, зачерпнув по ложці кожного. На перевірку їстівним виявилися лише рис и не зіпсовані соусами овочі. Решта страв, незалежно від кольору, була на смак одночасно гострою, солоною, пряною, солодкою і кислою. Коли пожежа у шлунку була приглушена значною порцією чаю (до речі, тут його заварюють зазвичай не водою, як у нас, а молоком), подумалося, мабуть, для індійців їжа виконує крім основної своєї функції ще й дезінфікуючу від оточуючої їх антисанітарії. Так невесело ознайомившись з індійською кухнею, я вирішив з нею розпрощатись і перетворився в клієнта ресторанів із звичною для європейського шлунку їжею. У другій половині дня, усвідомивши, що час плине невблаганно і не завадило б відвідати кілька туристичних об'єктів, вирішив спробувати пересуватися містом найпоширенішим способом — на рикші. Подивившись на худючих власників велорикш і подумки пожалівши їх, зупинився на моторикші. Перетворившись у пасажира моторикші, по-справжньому пізнаєш безладний і метушливий світ делійських вулиць, наповнених какофонічним виттям клаксонів і неадекватними, з точки зору європейського водія, діями учасників дорожнього руху. Тому написи з закликами, що прикрашають кожний другий автомобіль — «Сигналь, будь ласка» і «Тримай дистанцію», в які мимоволі упирається погляд під час стояння у пробках, що періодично виникають, сприймається як знущальний жарт. Разом з тим, моторикша — найшвидший вид транспорту індійської столиці. їхні водії примудряються миттєво використовувати будь-яку шпаринку в бурхливому потоці, що плине вулицею. Про небезпечність вуличного виру свідчать пом'яті боки багатьох машин. Пішоходів на переходах вулиці рятують (крім рідких світлофорів) лише «лежачі поліцейські» — навмисно зроблені на дорозі нерівності перед переходами.

Отримавши незабутнє враження від поїздки на моторикші і очманілий від вуличного божевілля, прошу зупинити біля Червоного Форту (Red Fort). Він справді має червонуватий колір, бо побудований з рожевого пісковику понад 350 років тому. Біля каси переконуюсь, що іноземців в Індії поважають — їхній квиток коштує у 50 разів дорожче від квитка місцевого жителя. Але оскільки для індійців ціна квитка символічна, то п'ятидесятикратна вартість становить всього два долари. Таке співвідношення цін існує в усіх музеях, в яких довелося побувати (найдорожчий квиток до Тадж-Махалу в Агрі коштував 15 доларів). Правда, є і привілей — свій квиток купуєш в окремій касі і без черги. Іноземців і особливо іноземних туристів в Делі небагато. Ті ж з них, які траплялися у музеях, несли на собі печатку скоріше ділового вояжу, ніж туристичної допитливості. Оминувши через ворота Лагорі (Lahori Gate) озброєних автоматами вартових, що перевіряють кожного металошукачем, потрапляю в стометровий тунель. Він заповнений мініатюрними сувенірними й ювелірними крамничками, з традиційним для східної країни набором товарів. Роздивляючись вітрини, дозволяю зазивалам (до речі, багато з них розуміються на російській) затягти себе то в одну, то в іншу крамничку. Чого тут тільки немає? Намисто з коштовних та напівкоштовних каменів, всілякі золоті і срібні прикраси, статуетки з мармуру, металу, дерева і кості, яскраві хустки і безліч іншої сувенірної продукції. Якщо полюбляєте торгуватися — Індія ваша країна. Ритуал торгування передбачає неспішність. Хазяїн крамнички запропонує вам чай і почне демонструвати неперевершеність свого товару. Робитиме він це вправно і, навіть, артистично. Розслабтеся, отримуйте від цього естетичну насолоду, але не втрачайте голови. Терпляче і розумне торгування майже завжди дає змогу істотно знизити вартість сувеніру (іноді в два-три рази).

У музеї просто неба зовсім інше життя. Сюди індійці приходять сім'ями, нарядні, залишивши свої проблеми за фортечними мурами. Приємно, не поспішаючи, побродити палацами коронованих осіб минулого, оглянути давні храми, мечеті й гробниці з незвичними для європейця обрисами, помилуватися роботою давніх майстрів, пригостити горішками пронирливих бурундучків, які тут відіграють роль наших паркових білочок, чи присісти на травичку, відпочити та поміркувати про тривалу (майже двохстолітню) присутність колонізаторів-англійців, що залишила у спадок країні не лише лівосторонній рух і значну кількість монументальних споруд, а й культуру обробки і догляду за трав'яними газонами.

Випробувавши найдемократичніші засоби пересування індійською столицею, наступного дня за рекомендацією портьє вирішив скористуватися особливим видом таксі. За десять доларів мене зобов'язалися 8 годин возити столицею на «Амбасадорі» — автомобілі, на якому їздять члени уряду Індії. В цю суму входить 80 км шляху, а за кожний наступний кілометр необхідно додатково платити по 10 центів. У цьому варіанті приваблювали не стільки дешевизна, скільки можливість відчути себе місцевим функціонером високого рівня. В призначену годину літній власник-таксист зі словами «будь ласка, сер!» послужливо відчинив переді мною дверцята білосніжного авто, а на наївне запитання «Чи можна палити в машині?», не моргнувши оком, відповів: «Сер, але ж це Ваш автомобіль!». Індійські міністри не дурні — потужний кузов і пристойна звукоізоляція дозволяють абстрагуватися від того, що відбувається навкруги і роздивлятися навколишній світ немов із задзеркалля. Хоча вуличний хаос від цього не зменшується, а стає так би мовити обеззвученим. Не довго витримав в ролі індійського високопосадовця — природна допитливість пересилила, і вікна було розчинено. Завдяки вправності таксиста за порівняно короткий час об'їхали півміста.

Храм Лотоса (LotusTemple) — найвідоміша релігійна будова. Біля нього розташований храм Калкайї (Kalkaji Temple). Потрапивши в нього, отримуєш таке відчуття, буцімто пірнув на кілька століть у глибину минулого тисячоліття. Вузькі, брудні і смердючі вулички, вкрай злиденні жебраки, прихожани, що розбуваються за кілька десятків метрів до храму, чалапаючи далі босими. З очманіння вивів маленький, акуратненький, новенький автомобіль, що ледве протиснувся до храму. Чомусь з сумом подумалося, що, напевно, належить він настоятелю. І справді, ніби на підтвердження цієї думки з храму вийшов випещений «хазяїн волі Господньої».

Після пережитого шоку зовсім новий храм Харе Кришна (Hare Krisha Hill), що знаходився за кілька кварталів далі, дратував своєю нарочитою впорядкованістю та надмірною діловитістю його служок. Відчувалося, що храм цей зведено винятково для туристів, на зразок відбудованого київського Михайлівського собору. В ньому не відчувалося «намоленості», що характерна для старих церков, і тут повністю був відсутній трагізм спілкування індійців з богом, побачений у попередньому храмі. А кришнаїти своєю поведінкою швидше нагадували офісних охоронців, ніж прислужників бога.

Остаточно заспокоївся, лише під'їжджаючи до Кутаб Мінару (Qutab Minar). Через кілька хвилин милувався найвищою в Індії майже 73-метровою баштою, вправно вибудованою з пісковику і мармуру. Вона спочатку служила оглядовим майданчиком принцесі, яка споглядала чудову долину Джамни, а згодом, з впровадженням ісламу — мінаретом. Стоячи під баштою, що простояла майже вісімсот років, думалося про велич історичної культури народу, що спромігся побудувати і зберегти такий шедевр. І зовсім не хотілося думати про приготування до війни з сусідами мусульманами, про ядерну зброю і про те гнітюче злидарство, що довелося побачити в цьому вкрай перенаселеному (і від того страждаючому) куточку планети.

На території археологічної пам'ятки Кутаб Мінар, навколо величної башти — безліч будівель і руїн. Тут павільйони, мечеті, галереї, залишки диванів — приміщень, де владики радилися з візирами. Але є тут пам'ятка, що вважається світовим чудом — Залізна колона. Вона не вражає своїм зовнішнім виглядом. Так собі — чорна металева труба заввишки близько семи метрів, прикрашена зверху на зразок давньогрецьких колон. Вважається, що вона майже вдвічі старша за башту і стоїть тут аж п'ятнадцять століть. Принаймні про це свідчить напис на ній. Та й цінність її в неповторних властивостях металу, з якого вона відлита. Це — чисте залізо. Колона не ржавіє. Такої чистоти металу не можуть виплавити сучасні металурги. Подейкують про її позаземне походження.

Досхочу намилувавшись історико-архітектурними пам'ятками, вирішив подивитися, як пересічні делійці проводять недільний вечір. Для цього відвідав площу Брама Індії. Тут навколо величної брами (на зразок паризької тріумфальної), стіни якої вкриті іменами людей, що віддали своє життя за незалежність країни, розкинулася велетенська галявина (у кілька футбольних полів) з поодинокими старими деревами. Святкування недільного вечора було в розпалі. Яскраво вбрані індійці великими родинами заполонили майже увесь простір. Натовп спочатку лякає, але згодом перестаєш відчувати його масштаби. Абсолютно миролюбна обстановка навкруги заспокоює і починаєш просто з цікавістю роздивлятися на незвичні для ока обличчя, прикраси та одяг людей. Так із заходом сонця і сплинув останній день в індійській столиці.

4) ЕГХ

Завдання для пар учнів, які будуть аналізувати рівень розвитку промисловості Індії.

1. Проаналізуйте структуру та рівень розвитку промисловості Індії. Підготуйтеся до відповіді.

2. Чому в обробній промисловості Індії переважають легка і харчова промисловість?

3. Розкажіть про роль ремісництва в економіці Індії.

4. Які види транспорту мають найбільше значення в економіці Індії? Чому? (Див. додаток 6)

5. Які особливості транспорту Індії свідчать про слабкий рівень її економічного розвитку?

6. Проаналізуйте особливості зовнішньоекономічних зв'язків Індії.

Промисловість

За абсолютними розмірами вало­вого національного продукту Індія входить до перших 15 країн світу. Якщо ж його поділити на 1000 млн осіб, то країна опиниться серед найвідсталіших і найбідніших. ВВП на душу населення складає всього 476 дол. США на рік.

Модернізація країни була розпоча­та Джавахарларом Неру, який обі­ймав пост прем'єр-міністра країни в 1947-1964 рр.

Індія експортує боксити, залізну, марганцеву і хромітову руду. Покла­ди вугілля, нафти і газу становлять 2 % світових запасів.

У структурі промисловості пере­важають галузі легкої та харчової промисловості. Домінують дрібні підприємства, розповсюджені до­машні промисли, де переважно ви­користовується ручна праця.

Енергетика. У недалекому мину­лому основним паливом були су­хий гній (кізяк) та дерево. Зараз вони відіграють чимале значен­ня в побуті основної частини на­селення. Поряд з тим зростає ви­користання промислових джерел енергії. Найбільше значення має кам'яне вугілля. На нього припа­дає 70% електроенергії, що ви­робляється. Частка нафти стано­вить 25 %, гідро- та атомної енер­гії - 5%.

Чорна металургія. За об'ємом капі­таловкладень і темпами росту по­сідає одне з провідних місць. Най­більшим центром металургії є Бо-каро.

Кольорова металургія. Найбільшу роль відіграє алюмінієва промисловість, яка розвивається на влас­них покладах бокситів.

Машинобудування і металооброб­ка. У країні виробляють електро­мотори, тепловози, вагони, літаки, електронні машини. Бангалор — центр електронної промисловості і космічних досліджень, тут також виробляють верстати, літаки, засо­би зв'язку. Індія забезпечує великі поставки літаків на світовий ринок. У 1990-х рр., завдяки зарубіжним інвестиціям, у країні почали розви­ватися сучасні галузі — телекомуні­кації, радіоелектроніка, а також ви­робництво реактивних літаків і кос­мічних ракет.

Хімічна промисловість. Налагодже­но виробництво мінеральних добрив, хоча воно не задовольняє по­треби сільського господарства Індії. Розвивається нафтохімія, виробни­цтво пластмас, хімічних волокон.

Легка промисловість. Найбільше значення має джутова та текстильна промисловість.

Харчова промисловість. Дуже по­ширена. Світове значення має виробництво чаю. Розвинені цукрова і маслоробна промисловість.

Індія заслужено славиться своєю вишуканою і надзвичайно різноманітною кухнею. В їжу обов'язко­во додають спеції — перець, кмин, кардамон, куркуму тощо. Індія по­сідає перше місце у світі з вирощу­вання спецій.

Кінопромисловість. За кількіс­тю фільмів посідає одне з перших місць у світі. Індійська кінопромис-

ловість, що базується під Бомбе­єм, за що названа Боллівудом, що­річно випускає більше фільмів, ніж кіностудія будь-якої іншої країни, зокрема США. Зазвичай індійські фільми вирізняються простим сю­жетом, але в них багато музики і танців.

Кустарні промисли. Відіграють ве­лику роль у виробництві тканин, предметів домашнього вжитку, ху­дожніх прикрас та сувенірів.

Найбільш динамічно промисло­вість розвивається в Мумбаї, Делі, Ченнаї, Кольті, Ахмадабаді.

Сільське господарство Індії

Сільське господарство — основа ін­дійської економіки. В ньому зайнято близько 61 % усього працездат­ного населення. Крім того, воно забезпечує сировиною багато клю­чових галузей країни, особливо тек­стильну, джутову і цукрову промис­ловість.

У структурі сільського господарства Індії основна роль належить рослинництву.

В Індії виділяють два сільськогос­подарських сезони: літній («хариф») — сіють з кінця травня, уро­жай збирають у кінці вересня, і зи­мовий («рабі») — сіють у жовтні, урожай збирають у квітні. Основна частина врожаю припадає на літній сезон, забезпечений вологою, яку приносять мусони.

60 % земель зайнято під зерновими, особливе місце серед яких посідає рис. В Індії під рис відведено біль­ше земель, ніж у будь-якій іншій країні, і з кінця 1970-х років вона повністю забезпечує себе цим про­дуктом і посідає друге місце у світі за експортом рису.

В Індії культивують також бавовник і джут, арахіс, кунжут і рапс, цукрову тростину, каву, чай.

У харчуванні індійців велику роль відіграють бобові, овочі, фрукти, прянощі, олійні та цукрова трос­тина.

Індія посідає провідне місце по зби­ранню та експорту чаю. Чайні плантації приурочені до передгірних районів країни. Індії належить перше місце у світі за площею, зайнятою цукровою тростиною, але врожай­ність цієї культури і збір низькі.

Важливу роль відіграють тютюн, кавове дерево, кокосова пальма, ба­нани, ананаси, цитрусові.

Тваринництво — другорядна га­лузь сільського господарства Індії. За поголів'ям худоби країна посі­дає перше місце у світі (1/5 сві­тового поголів'я), але худоба (ко­рови, воли, буйволи, вівці) мають дуже низьку продуктивність і ви­користовуються переважно як тяг­лова сила.

Індійці-індуси є вегетаріанцями, вважають корову священною тва­риною. Поряд з цим Індія є одним з найбільших експортерів шкіри.

Для покращення породності худо­би в країні створено декілька дер­жавних ферм, де вирощують пле­мінну худобу.

Цікава інформація!

В Індії, де корова є священною тва­риною, вивели нову карликову по­роду цієї тварини — її зріст не більш ніж 90 см. Перші карликові коро­ви вже встигли дати потомство — у череді карликових корів близь­ко 100 голів. Корови-ліліпути да­ють від двох до трьох із половиною літрів молока на день із високим умістом жиру. Учені стверджують, що корови-крихітки мають високу опірність до хвороб і не потребу­ють багато їжі.

Транспорт. Зовнішні зв'язки

За словами індійців, залізничний транспорт найшвидший і найпопулярніший у цій країні. Однак, на ефективність його роботи нега­тивно впливають нерівномірність густоти залізниць у різних части­нах країни, різноколірність доріг тощо. Головні залізничні магі­стралі проходять долиною Гангу і вздовж морських побереж. Най­важливіша лінія Мумбай — Наґпур — Колката.

Друге місце посідає автомобільний транспорт. Національні автостра­ди з'єднують між собою найбільші міста країни. Зовнішньоторговельні перевезення майже повністю здійснюються мор­ським транспортом.

Повітряним транспортом здійсню­ються переважно пасажирські перевезення — міжнародні аеропорти Делі, Колката, Мумбай належать до найбільших у світі.

У сільській місцевості зберігаєть­ся роль гужового і в'ючного транспорту. У деяких містах поряд із сучасним транспортом пасажирів і грузи перевозять рикші та вело­рикші.

Індія має, зовнішньоекономічні зв'язки з більш як 150-ма країнами світу.

Імпорт: машини, обладнання, сталь, кольорові метали, хімічні добрива, нафта і нафтопродукти.

Експорт: джутові вироби, чай, рос­линні та ефірні масла, шкіра, вироби кустарних промислів, коштовне каміння, залізна, марганцева, хро­мітова руди.

IV. Показ слайдів презентації з коментарями

Коментарі до слайдів презентації

1. Індійський ринок. Багато індій­ців не вживає м'яса. Вони купують овочі та прянощі і їдять їх з рисом чи хлібом.

2. Індійська корова. В Індії найбіль­ше поголів'я худоби у світі, однак, за релігійними переконаннями, вбивати цих тварин заборонено. Ін-дійці-індуси є вегетаріанцями, вва­жають корову священною твари­ною. Поряд з цим Індія є одним з найбільших експортерів шкіри. Для покращення породності худо­би в країні створено декілька дер-

жавних ферм, де вирощують пле­мінну худобу.

3. Життя в індійському селі. Серед­ній індієць — сільський житель; він цілий рік працює на зрошу­вальних полях, у сезон хариф він вирощує рис, боби, а під час се­зону рабі — пшеницю, картоплю, овочі. Працює переважно вручну, для обробки землі як транспорт­ний засіб використовує бика; ціл­ком можливо, що в нього немає своєї землі або він є власником дуже маленької ділянки. Части­ну зібраного врожаю обмінює на предмети першої необхідності. Він сповідує індуїзм; не знає держав­ної — англійської, мови, ледве чи­тає другою державною мовою — хінді; його дружина неписьменна. У родині четверо дітей, троє з них уміють читати й писати. У його будинку немає електрики й газу. Харчується він в основному рос­линною їжею, найчастіше на його столі буває рис, борошняні виро­би, каша, боби, овочі, картопля, кисле молоко; паливом у його гос­подарстві служить солома та кізяк. Він ніколи не виїжджає за межі свого штату. Ймовірно, він та його дружина проживуть 60—65 років. Можливо, деякі з його дітей пере­їдуть до міста й будуть працювати в промисловості або сфері послуг, найшвидше в їхніх родинах буде менше дітей.

4. Тадж-Махал. Мавзолей в Аґрі, збудований султаном Шах-Джаханом для коханої дружини Муитаз-Махал, яка померла під час наро­дження тринадцятої дитини. Чер­воні високі і товсті стіни увінчали 22 куполи (22 роки тривало будів­ництво). Магічна сила прекрасно­го, ідеальна гармонія пропорцій підкорюють назавжди. (Ілюстра­ція вміщена в електронному атла­сі, 10 клас.)

V. Оцінювання

Виставлення аргументованих оцінок за допомогою учнів.

VI. Підсумок уроку

Зверніть увагу на ваші аркуші очікування.

Згадайте, чого ви чекали від уроку і чи справдилися ваші очікування?

(Обмін інформацією.)

VII. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний параграф підручника.

Створити візитну картку Індії.

VІII. Рефлексія

• Як вважаєте, чи досягли ви осо­бисто бажаних результатів від уроку? А клас у цілому?

• Що вдалося найкраще?

• Що було найцікавішим і запам'я­талося найкраще?